Консультація для педагогів: «Як виявити жорстоке ставлення до дитини в сім’ї»

Законодавство України у сфері протидії домашньому насильству закріплює чотири форми такого насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне.

Фізичне насильство – це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство – це насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, у тому числі щодо третіх осіб, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або завдається шкода психічному здоров’ю особи.

Психологічне насильство часто спричиняє депресії, нервові розлади, загострення хронічних захворювань, і навіть призводить до самогубства. Психологічне насильство в сім’ї супроводжує всі інші види насильства.

Особливості дітей, які піддаються емоційному (психологічному) насильству:

– затримка психічного розвитку;

– трудність в умінні сконцентруватися;

– низька самооцінка;

– надмірна потреба в увазі;

– невміння спілкуватися з однолітками (запобіглива поведінка, надмірна поступливість або агресивність);

– неправда, крадіжка;

– нервово-психічні, психосоматичні захворювання: невроз, енурез, порушення сну та апетиту, шкіряні захворювання, астма.

Особливості поведінки дорослих, тих, що здійснюють емоційне (психологічне) насильство:

– не втішають дитину, коли вона в цьому має потребу;

– публічно ображають, лають, висміюють дитину, принижують;

– порівнюють з іншими дітьми не в її користь, постійно понад критично відносяться до нього;

– звинувачують її у всіх своїх невдачах.

Що можна зробити, щоб допомогти дитині?

Будьте уважні до дитини, постарайтесь з’ясувати причини її емоційних та поведінкових особливостей;

Запропонуйте батькам звернутися до психолога, родинного терапевта по консультативну допомогу.

Економічне насильство – умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Одним із найбільш поширених проявів економічного насильства в Україні є вигнання з дому (квартири), що в переважній більшості випадків застосовується до жінок та дітей.

Щоб краще зрозуміти природу насильства, варто розглянути, хто такі постраждалий/постраждала та кривдник/кривдниця.

Насильником (кривдником) здебільшого стає людина, яка сама переживала насильство, має «занижену» самооцінку, прагнення контролю, домінування (ставить свої цінності, упередження вище за інші та нав’язує їх), не в змозі висловити свої потреби та зрозуміти потреби іншого. Нерідко насильник сприймає свої дії як єдину комунікацію – лише так його чують, поважають, бояться. Якщо насильник є соціопатом (людина з клінічною нездатністю до соціальної адаптації), його характеризує також невміння співпереживати, садизм.

Щодо постраждалого/постраждалої: це часто людина, яка сприймає акт насильницьких дій як спосіб отримання любові через страждання. Постраждалі мають проблеми із виставленням меж, кордонів, не вміють їх відстояти, в їхній простір можна втрутитися безкарно. Їхніми характерними рисами є сором, проблеми з відчуттям самоцінності.у34акп

Причини домашнього насильства

Насильство в сім’ї відбувається у всіх секторах суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня. Особи, які чинять насильство, намагаються одержати владу та контроль над їхніми близькими партнерами. Влада набирає вигляду стратегічної образливої тактики (фізична, сексуальна, вербальна, емоційна), що забезпечує посилення контролю.

Виділяють такі причини, що призводять до домашнього насильства:

(напруження, конфлікти, насильство в суспільстві; пропагування в засобах масової інформації насильства як моделі поведінки);
(матеріальні нестатки; відсутність гідних умов життя та одночасно – відсутність умов для працевлаштування і заробітку грошей; економічна залежність; безробіття);
(стереотипи поведінки);

педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової);

(відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);
(ставлення до насильства як до внутрішньосімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї – як до власності; недостатня правова свідомість);
(схильність до ґендерних стереотипів; недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків);
(відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);

фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій; прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо).

Практично всі дослідники, які працюють з проблемою хронічного насильства, відзначають, що насильство завжди йде по колу, тобто має циклічний характер. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.

ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ

ОЗНАКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДИТИНОЮ

Насильство (жорстоке поводження) завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки її подальшого фізичного та психологічного здоров’я.

Загальними ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути:

Недостатня вага дитини.
Анемія, слабкий імунітет.
Нервові тики, ссання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав’язливі руки.
Одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитину.
Зростаюча кількість ушкоджень.
Невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклувальники.

Загальними наслідками насильства для дітей різного віку є:

Для дітей віком до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до оточуючого середовища, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки (або посмішка з’являється дуже рідко).
Для дітей віком від 6 місяців до 1,5 років – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість за відсутності причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум.
Для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, порушення сну, страта апетиту, агресія, страх перед чужими дітьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивної до над пасивності).
Для дошкільників (3–6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія, поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. У випадку сексуального насильства – наявність ігор сексуального характеру та нав’язливої мастурбації.
Для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначення сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу. В поведінці визначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говіркість, сексуальні дії з іншими дітьми.
Для дітей 9–13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми, суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (вживання в їжу недоїдків, листя, крейди, комах тощо).
Для підлітків 13–18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, не сформованість соціальних ролей і своєї долі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

ШЛЯХИ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА

Основними шляхами виявлення насильства щодо дитини є:

Огляд дитини та безпосереднє спостереження за поведінкою дитини.
Бесіда з дитиною.
Опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів, сусідів.
Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

1.Під час огляду дитини варто:

Уникати передчасних суджень та висновків на основі першого враження. Основну увагу приділити виявленню та фіксації тих чи інших ознак, що можуть свідчити про насильство.
Уважно спостерігати за поведінкою дитини. Варто враховувати, що дитина задля виправдовування батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страждання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здаватися заляканою, присоромленою; під час бесіди/опитування може закривати очі або уникати контакту очей з фахівцем; може здригатися, коли відчиняються двері або хтось входить у кабінет.
Уважно спостерігати за поведінкою осіб, які перебувають на місці інциденту (або супроводжують дитину). Якщо дорослий член сім’ї або піклувальник є винуватцем насильства, то найчастіше він не полишає дитину наодинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності під час бесіди з дитиною, може тримати її за руку і не відходити ні на крок, відповідати на запитання, поставлені дитині. Зазвичай дитина навіть не робить спроби відповідати сама.

2.Під час побудови бесіди з дитиною варто пам’ятати:

Успіх бесіди багато в чому залежить від вірного розуміння рівня розвитку дитини. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівні дитини та її життєвому досвіду.
Діти демонструють свої переживання і побоювання через власну поведінку – надчутливу, замкнуту, агресивну тощо. Надайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте терплячими, адже він/вона знаходиться в спресованому стані.
Допоможіть дітям висловити їх почуття, говоріть про власні переживання, зрозумійте почуття дитини. Пам’ятайте, є постраждалі, які або не виявляють емоцій щодо події, або поводяться зухвало і агресивно, викликаючи відразу до себе (особливо це може стосуватися дітей, які зазнали сексуального насильства).
Через низьку причин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих взагалі, сором, дитина може приховувати певні факти насильства або пом’якшувати їх. Також це може трапитися і через те, що дитина може насправді любити своїх кривдників, не зважаючи на жорстоке поводження з їх боку.
Загальний принцип – отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини. Пам’ятайте, що слід терпляче вислухати розповідь дитини у її інтерпретації подій.

Основні правила побудови бесіди з дитиною:

Правило 1. Слід пояснити дитині, що немає нічого страшного в тому, що вона не знає відповіді на те чи інше питання; вона не має відчувати за це провину.

Правило 2. Дитині слід сказати, що вона може перепитати питання, яке не зрозуміла, або попросити пояснити, що мав на увазі фахівець.

Правило 3. Поясніть дитині, що ви можете повторювати запитання для того, щоб краще зрозуміти її думку (а не через те, що ви їй не довіряєте тощо).

Правило 4. Скажіть дитині, що вона може виправити вам, якщо ви щось не так сказали або невірно зрозуміли її слова.

Правило 5. Спілкуйтеся з дитиною так, нібито ви вперше чуєте про ситуацію, яка трапилася: більше слухайте, не закінчуйте відповіді за неї, співчувайте.

Правило 6. Дозвольте дитині описувати те, що сталося її власною мовою, адже дитина може не вміти висловлюватися по-іншому.

Отже, коли дитина розповідає вам про насильство або ви запитуєте її про такі факти, пам’ятайте:

Поставтеся до дитини серйозно. Покажіть, що ви їй повністю вірите, і що у разі, коли насильство мало місце, вона не винна в тому, що сталося.
Ставте питання у м’якій формі (наприклад, «Чи правильно я розумію, що тобі зробили боляче? розкажи, будь0ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить/боліло?»).
Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими словами розповідає дитина, адже вона може застосовувати нецензурні вирази та жаргонізми, які чує від дорослих); ні в якому разі не переривайте розповідь дитини, щоб її виправити або зробити зауваження; заспокойте та підтримайте дитину словами: «Добре, що ти мені це сказала(-в). Ти правильно зробила(-в)», «Ти в цьому не винна (не винний)»; «Така ситуація трапляється і з іншими дітьми»; «Можливо, ти вважаєш, що це секрет? Але бувають такі секрети, які не потрібно зберігати – якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо і тобі, але для цього маємо знати, що сталося»; «Не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз іншій людині, яка теж буде допомагати тобі, адже дуже важливо, щоб вона почула її саме від тебе».
Терпляче відповідайте на запитання дитини, намагайтеся розвіяти її тривоги, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу.
Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких не можете дотриматися (наприклад, «Твоя мама не засмутиться» або «Тому, хто тебе скривдив, нічого не буде», «Тебе більше ніколи не скривдять»).

3. Опитування батьків, опікунів/піклувальників, вихователів, родичів, сусідів

має проводитися на тих же засадах, що й бесіда з дитиною, оскільки для них розмова про ситуацію насильства теж зазвичай є досить важкою. Вони часто не хочуть «виносити сміття з хати». Бояться подальшої відповідальності, розголосу, засудження, тому намагаються зменшити серйозність того, що сталося. Отже, якщо вони такої інформації не надають з власної ініціативи, потрібно обмежитися непрямими питаннями, як наприклад: «Світланка виглядає дуже засмученою, ви не знаєте чому?».

Під час безпосереднього спілкування з особою, яка підозрюється у скоєнні насильства, фахівець повинен:

Спочатку представитися, пояснити доцільність даної бесіди
Розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість
Звертатися до такої особи виключно на «ви»
Дотримуватися позиції: «Я не ставлюся до вас ні погано, ні добре. Я просто виконую свої обов’язки».
Розмову проводити таким чином, щоб вона була для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність.

4. Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

Цінним джерело інформації, що може допомогли отримати інформацію про дитину та ймовірність скоєння щодо неї насильства, є документація з медичних та правоохоронних установ, освітніх закладів.

Наприклад, документовані багаторазові звернення до відділень швидкої допомоги, травмпунктів, виявлення так званих «схильностей» до нещасних випадків, втеч із дому, бродяжництва, вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин повинні навести фахівця на думку про можливість жорстокого поводження з дитиною.

ЯКЩО НАСИЛЬСТВО ВИЯВЛЕНО

Якщо соціальним працівником/фахівцем із соціальної роботи виявлено факт насильства щодо дитини, він має діяти відповідно до чинного законодавства та згідно з «Порядком розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення», що затверджений наказом Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 №5/34/24/11.

I. Протягом однієї доби після виявлення факту насильства (або отримання повідомлення про такий факт) повідомити службу у справах дітей в письмовій формі з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано інформацію. Якщо справа потребує термінового втручання, повідомити у телефонному режимі.

II. Обов’язково спільно зі службою у справах дітей погодити наступні першочергові дії:

Вивчити питання щодо необхідності термінового вилучення дитини з родини, в якій вона зазнала/зазнає насильства або в якій існує загроза її життю та здоров’ю.
Звернутись до медичного закладу про надання невідкладної медичної допомоги (викликати швидку допомогу)
Забезпечити надання психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала внаслідок насильства чи жорстокого поводження.

III. У разі, якщо у виявлених фактах або повідомленні про них вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення, така інформація обов’язково передається до органу внутрішніх справ для вжиття відповідних заходів.

Важливо!!!

Незалежно від ситуації, в яків мало місце насильство щодо дитини, така дитина може мати проблеми зі здоров’ям і потребувати як медичної, так і психологічної (а в деяких випадках – і психіатричної) допомоги. Соціальна робота в з такою дитиною можлива лише тоді, коли вжиті всі заходи для відновлення її фізичного здоров’я та коли вона психологічно готова до отримання допомоги.

Враховуючи особливі потреби дітей, вкрай важливо, щоб як медичку, так і психологічну допомогу дитині, яка постраждала від жорстокого поводження, було надано відразу після виявлення такої ситуації.

Також при визначенні потреб дитини, яка постраждала від насильства або від жорстокого поводження, необхідно звертати увагу на інших дітей, які проживають у сім’ї, а також на батьків (осіб, які їх замінюють), які можуть виявитися особами, причетними до вчинення насильства щодо дитини.